У зв'язку з переповненням міського сміттєзвалища, яке розташоване біля с. Весняне, міська рада Миколаєва понад десять років намагається вирішити це питання, шляхом запуску сміттєсортувального комплексу потужністю 170 тисяч тон на рік.

Цього літа Департамент ЖКГ уже вчетверте проводив конкурс із визначення приватного інвестора який має за власні кошти побудувати сміттєсортувальний комплекс по збору вторсировини (метал, скло, бумага, пластик та інше) і продавати її на заводи для перееробки, що дозволить значно розвантажити полігон та зменшити екологічне навантаження території.

На даний час, через незрозумілі бюрократичні та судові процеси офіційного переможця не затверджено, а тому ніякого руху з боку потенційного Інвестора, по вкладенню коштів на розвиток сміттєсортувального комплексу не відбувається.

Разом з тим 29.09.2026 року Новоодеський районий суд прийняв Ухвалу про арешт майна, вилученого під час обшуку, який проводився під час рослідування схеми незаконного заробітку на відходах Миколаївського міського полігону побутових відходів

Згідно слідства, сміття вивозили зі звалища, сортували на нелегальному майданчику біля села Зарічне, а отримані від продажу вторинної сировини гроші розподіляли між учасниками схеми, задіяними в процесі.

При цьому ніяких дозволів на переробку відходів, а також сплати екологічного збору не проводилось.

У судовій ухвалі зазначено, що вивіз відходів здійснювався за домовленістю з директором полігону. За матеріалами слідства, він сприяв безконтрольному вивезенню сміття за територію звалища, не забезпечував належного обліку відходів та не вживав заходів для припинення незаконного використання комунального майна.

Слідство продовжується…

Але з’являється запитання: А можливо десятирічна затримка у визначені незалежного Інвестора, який вирішить назавжди проблему переповнення полігону, не вигідний деяким «керівникам міста», можливо саме вони, побоючись втратити доходи від нелегального бізнесу на полігоні, створюють всі можливі і неможливі перепони щоб процес пошуку Інвестора продовжувався і продовжувався тільки на папері ?

П.Л. Мойсол

В Україні розпочав роботу інтернет-магазин дитячого одягу та взуття klevo.ua. Онлайн-платформа створена для батьків, які шукають якісний, стильний та зручний одяг для дітей різного віку.

���������

Задача держави повернути своїх громадян !!!

Сьогодні у Миколаєві гарний весняний день. В таку погоду гріх сидіти вдома. Потрібно обов¿язково вийти на вулицю. Тим паче, коли є невідкладні справи.
Проходячи по вулиці Потьомкінській, зустрів знайому. Вона господарка магазину одягу. Розговорилися. Розповіла, що працює весь час, навіть у період обстрілів міста. Торгівля -так собі, але на життя вистачає. Покупців стало набагато менше. У магазині два продавці - вона сама і ще одна жінка. Обидва продавці ¿ пенсіонери, а що робити, якщо всі молоді жінки, які працювали, на період воєнних дій, виїхали з дітьми за кордон. Вона не жаліється на своє життя, а вірить що скоро все зміниться на краще.
Через декілька годин мав розмову із другим підприємцем, також жінкою, мамою трьох дітей, яка зараз тимчасово живе в Закарпатті.
Дочку водить в місцевий дитячий садок, син пішов в місцеву школу, другий
вчиться в університеті. Вся сім¿я з нетерпінням чекає, коли закінчиться школа і вони повернуться в рідне місто. Жінка - підприємець. До війни мала успішний бізнес - магазин дитячого одягу. С початком ракетних обстрілів Миколаєва, магазин закрили. Працюючий персонал, а це всі жінки від 25 до 40 років, разом з дітьми виїхали до Німеччини. В колективі була домовленість, що після відбиття нападу росії, всі повернуться додому і знову будуть разом працювати. Але¿
¿ Коли звільнили Херсон і в Миколаєві стало безпечніше, багато людей повернулися в місто. Ми теж з сім¿єю хотіли повертатись, але прийняли рішення перенести це на травень наступного року. В лютому, прийняла рішення, провести організаційні заходи і в березні відновити роботу магазину в Миколаєві. Звернулась до своїх співробітників і повідомила, що чекає їх для подальшої роботи разом. Для мене було шоком те, що всі мої колеги по роботі, які ще 2-3 місяця назад підтверджували свій намір повернутись в Миколаїв, раптом змінили свої думки і повідомили, що хочуть залишитись в Німеччині на постійне проживання. Їм дуже подобається як там до них відносяться : проводять вечори, організують мандрівки по країні, виплачують відчутну фінансову допомогу, надають безкоштовне житло і харчування, проводять курси вивчення німецької мови - де їх часто запитують, що можливо для них і їх дітей, буде краще змінити країну назавжди ?
Я вирішила що не буду чекати на їх зміну поведінки, а сама, як із самого початку, поїду в Миколаїв приведу в порядок приміщення і відкрию магазин.
А на серці тривога.
Я не знаю як розцінювати ситуацію з моїми робітниками, котрі скоріше за все можуть залишитись в Німеччині. Як відноситись до допомоги країн Євросоюзу, коли виходить, що країна, яка забов¿зялась допомагати Україні у несправедливій війні, має намір, будь що, залишити у своїй державі наших людей ? Якщо так відбудеться - що буде надалі в Україні ?¿
Вечором, того ж дня, під час телефоної розмови з іншим підприємцем отримав інформацію, що західні країни ЄС, які прийняли наших громадян, на період воєних дій і реально допомогають, роблять непублічні заходи для залишення на своїй території наших вимушених переселенців. Одним із підтверджень цьому він повідомив, що в Німеччині провадиться акція, згідно якої біженці з України, які мають свої автомобілі, і хочуть переєструвати свої транспортні засоби на німецькі номери, можуть це зробити безкоштовно. Для чого це робиться, якщо не ставиться задача максимально призвичаїти людей до їхньої країни, а потім асимулювати?
Згідно з деякими аналітичними даними, в країни ЄС виїхало до 8 міліонів українців. Це більше чим все населення Грузії або Латвії, Естонії та Литви разом взятих.
З цих переселених, до 80% - мами та їх діти, різного віку. Це найцініший людський потенціал нашої країни. А особливо зараз, коли демографія має негативні тенденції, та ще й накладається фактор війни з її жахливими наслідками. Всі європейські держави також мають свої демографічні проблеми, і намагаються вирішити це питання шляхом надання громадянства вихідцям із країн Африки та Азії. А тут, високоосвічене населення європейської країни, яке тимчасово потребує прихисту, саме приїхало до них. Вони все будуть робити, більше всього що негласно, щоб максимально залишити на своїх землях наших людей.
Весь час відслідковую всі новини, але ще не разу не бачив інформації про те, що планує і що робить наша держава для повернення переміщених осіб додому. Вважаю що це друга, за своєю значимістю задача, після Перемоги в Україні, яку треба негайно вирішувати.
Шановний голова Миколаївської обласної адміністрації !
Шановний голова Миколаївської міської ради !
Маю надію, що ви знаєте про цю проблему і проводите відносно цього роботу.
Для того, щоб громадяни міста знали, що відбувається в цій царині відносин, прошу Вас інформувати про це жителів територіальних громад. Якщо дії по поверненю наших громадян додому, наразі, активно не проводяться, пропоную безвідкладно провести по цьому питанню робочі засідання, розробити комплекс дій- програму, визначити джерела фінансування та відповідальних осіб, затвердити на сесіях міської та обласної ради, прийняти рішення і терміново приступити до виконання, з постійним моніторингом результатів.
Для ефективності цієї роботи в максимальній мірі залучити населеня міст та селищ області. Приклад волонтерів, є яскравим підтвердження можливості народної ініціативи.
В комплекс дій по поверненю наших співвітчизників варто включити деякі із таких :
формування переліку всіх громадян, які виїхали на тимчасове проживання за межі регіону;
налагодження зв¿язку з ними відносно повернення та вирішення питань житла, отримання освіти, медичного обслуговування, дитячих садків, робочих місць та фінансової підтримки, за потреби;
на основі перемовин формувати конкретниі завдання для кожної групи переселенців, за територіальним принципом або схожістю;
інформувати переміщених громадян про фінансову підтримку під час поверненя додому та в перший період налагодження життя;
залучити всі засоби масової інформації до справи поверненя громадян;
інформувати про дії місцевих органів самоврядування відносно цього питання; і так далі. Окремо від цього, звернутись до Президента України, Верховної Ради України, Кабінета міністрів України, з пропозицією :
Негайного формування державної програми та політики відносно поверненя громадян в Україну;
Безвідкладно, на рівні Перших осіб, Звернутись до співвітчизників за кордоном, із заявою, що держава чекає на повернення українців і зробить все необхідне для полегшення цього процесу;
При проведенні, зустрічей, на всіх рівнях, з представниками іноземних держав, по питанням підтримки України у боротьбі з росією, та післявоєного відновлення, окремо обговорювати та приймати спільні рішення по сприянню поверненя громадян нашої держави;
Міністерствам фінансів та економіки визначити джерела наповнення та формування коштів для реалізації програми повернення українців та інше. Чим швидше держава та органи місцевого самоврядування займуться питанням поверненям наших громадян, тим краще для держави.
Країна, яка не бореться за своїх громадян - не варта бути окремою державою.
Впевнений, що таку позицію мають та підтримують всі жителі України, а тому держава, на рівні цетральних органів влади, а також органи місцевого самоврядування повинні зробити все від них залежне.

Україна переможе !
Україна відродиться !
Ми того варті !

П.Л. Мойсол

Рецензія на військову тему…

Коли ходив до школи та вивчав твори української та зарубіжної літератури, ніколи не задумувався над роботою критиків та резензорів які висловлювалися відносно роботи письменників, поетів, літераторів та митців інших творчих професій. Своєю роботою вони відмічали, як автор зумів донести до читача свою основну думку, як своєю працею впливає на розвиток суспільства, як очима читача оцінюється легкість твору для читання та осмислення. Окремо до цього, літературні критики скорочено, аналізували сам твір та його героїв.
Коли нам, школярам було ліньки читати весь твір, то ми швидко знайомились із критикою твору, та вже могли щось розуміти і знати, щоб якось відповідати учителю на уроках.
С тих пір пройшло майже півстоліття. Я вже давно читаю твори без аналізу художніх критиків. З урахуванням прожитого, мабудь і сам, в деякій мірі, можу рецензувати прочитане і виступити в ролі критика. Професійних навичок у цьому не маю і це не моя справа, але в даний період боротьби України з проклятою «ордою», хочу поділитись своїми думками відносно одного українського твору.
Марія Матіос написала книгу - «Букова земля». Це роман-панорама завдовжки у 225 років про українські землі Чернівецької області.
Перед очима читача, проходить життя багатьох поколінь людей які заселяли цей край та несамовитою працею організовували міста та селища, про великі переселення німців та австрійців, про радості і болі людей буковинського краю.
Твір дуже великий, має 926 сторінок тексту, має сотні персонажів і закінчується в станиці Луганська на Донбасі в серпні 2014 року.
Про книгу є можливість говорити довго і цікаво. Впевнений, що незабаром буде екранізація цього твору, він на це заслуговує.
Але хочу поділитись своїми деякими враженями від цього твору та її автора.
Марія Матіос своїм романом показала
- як вели себе російські війська під час першої світової війни 1914 року,
- як поводили себе у 1940 році радянські війська, котрі після поділу Польщі за домовленністю з Гітлером, висунули Румунії ультиматум відносно нових територій, але потім так захопилися, що знехтувавши домовленостями захопили і Чернівці,
- як поводилися співробіники НКВД проти народного спротиву.
«Квіточками» цих всіх поневолень було те, що кожного разу коли заходили спочатку російські війська, потім двічі радянські, а потім спецслужби НКВД - то поводили вони себе напрочуд однаково нестерпно, гидко та страшно.

У 1914 році війська російської імперії були введені на Буковину. Війська того періоду насамперед складалися із різних народностей Азії, Далекого Сибіру та інших регіонів, з різних селищ, кишлаків і аулів, котрі, безумовно, не були словянами та християнами і мали своє викривлене уявлення про війну…
- «Зловіща слава російського війська не віщувала нічого доброго для мешканців Чернівців та його повітів. Несамовита паніка охопила буковинців і натовпи біженців ринули по всіх напрямках, щоб уникнути зустрічі з наступаючим ворогом».
Першим чином, російські військові наклали на місто Чернівці контрибуцію у 600 тисяч рублів, які треба було сплатити золотом. В цьому випадку гарантували, що населення - не чіпають і не грабують. Контрибуцію одержали, а потім, нехтуючи своїми обіцянками, попри домовленість, творили з населеням все що хотіли і могли. Захопили заручників щоб отримати викупи, розікрали всі продовольчі склади, всі магазини, повивозили все промислове устаткування, розорили всі сільські підприємства, розікрали та палили маєтки заможних громадян, обов’язково гадили в кімнатах та розписували цим стіни та стелі, гвалтували всіх жінок і дівчат, покалічили та постріляли чоловіків. Щоб ніхто не заважав грабувати та насилувати, арештували мера Чернівців та деяких депутатів і відправили до Сибіру.
Пройшли роки. Населення буковинського краю після відходу російської імперіїї відновило свою землю та зажило спокійним життям. Та знову не залагодилось.

- У 1940 році в Чернівці заходять бійці радянської армії. Склад армії був практично як і при першій світовій війні. Більшість солдат мали розкосі очі, широкі скули, погано вимовляли російські слова. Побачивши як заможно живуть люди в цьому краї, почали наводити свої порядки. Для початку виселили всіх німців-переселенців, потім розграбували все майно євреїв, які масово населяли місто та прилеглі села, зруйнували церкви, розорили місцеву промисловість та торгівлю. Десятки тисяч місцевих жителів знову були вимушені тікати із своїх помешкань, але «совіти» нікого не випускали, а тих хто мав право виїхати в Австрію чи Німеччину, грабували, натомісць видавали справку на подальшу компенсацію за майно, яке залишалось.

- Після закінчення війни та повернення радянської влади, народи гуцульського краю були підвержені тотальній колективізації, знищувались церкви та храми, повністю відмінялась приватна власність на землю та промисловість. Співробітники НКВД безкарно робили з населенням все щоб, примусити людей до повного поневолення.

Автор книги, своїм романом зв’язала лінії поведінки російських солдатів впродовж одного століття відносно буковинського краю. Якби це було в минулому і більше не поверталося, напевно ці події були б, з часом, забуті. Але те, що зараз діє в Україні російська армія, знову і знову повертає нас до думки, що сьогоднішня росія
-це країна вбивця, країна терорист, країна яка сповідує насильство і це є її політикою. Роман панорама, вкотре доводить, що непокарене зло завжди має можливість повторитись, але в зміненій огидливій формі і під другими гаслами. В нашому випадку росія розпочала свою війну проти України під лозунгами - денацифікація, денаціоналізація, демілітарізація, що прямо вказують на бажання знищення українців як нації та народу, при тому що повністю, як під копірку, повторюються свої злочини як і в далекому 1914 році.
Окремою думкою Марія Матіос зазначає, як і чому, країна та її населення може стати на шлях братовбивчої війни, що цьому передує та спонукає.
- Жодна цивілізація не щезає за помахом руки однієї людини. Ініціатор такого знищення завжди шукає тотальної підтримки мас. І що більше він грає на низьких та найнижчих людських інстинктах, що більше дає простих відповідей на надскладні питання, цим завороженим і гіпнотизованим його безумними ідеями масам, то вищою є його підтримка масами. Колективний екстаз суспільства лише вказує на крайні лінощі кожного індівідума думати. І ця нехіть до думання, до аналізу стає причиною загибелі спочатку держав, а потім цивілізацій.
Ці слова автора роману, є прямою відповідею того, що відбувається зараз в росії - колективна руйнація деградованого суспільства, яка дозволила його еліті відкрити всі загати які стояли на перешкоді до остаточного виродження. Дозволила їм війни, нестримне збагачення, безкінечні оргії та збоченства, нав’язування всьому світу своє трактування історії, а тому і права на свої спеціальні воєнні операції. Нестерпно спостерігати до якого дна може дійти падіння людини і які негативні наслідки це матиме для оточуючих.
Автор книги, зобовязує всіх громадян України знати свою історію. Історія завжди має можливість повторюватись, що підтверджується нині війною росії проти України, а тому, суспільство повино вміти себе захищати і давати відпір загарбникам та терористам.
Колись жахи війни від росіян були в Чернівцях, а тепер такі і навіть страшніші - в Бучі, Маріуполі та інших містах нашої держави.
Ворог не змінив своєї поведінки, а тому справедливо заслуговує на повне знищення.

Смерть ворогам !
Слава нації !
Україна понад усе !


П.Л. Мойсол